Міністра потрібно шукати серед виробників, а не політиків

Ірина Паламар, Голова Асоціації тваринників України:

"Відставка Міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Кутового 23 травня стала сюрпризом для суспільства, але не для фахівців. Чутки про цю відставку ходили щонайменше з початку 2017 року, хоча достовірно відомо про неї стало за кілька днів.

Не хочу багато говорити про фігуру Міністра. У нього були й свої перемоги, й свої поразки.

Часом спілкування між міністерством та профільними асоціаціями й бізнесом було складним – не вдалося своєчасно зреагувати на кризу з африканською чумою свиней що коштувало економіці більше 1 млрд. грн. (а ще є питання щодо інструкцій по ящуру та нодулярному дерматиту), зберегти прозору й зрозумілу усім систему дотацій аграрних виробників, провести  повноцінну аграрну реформу й реформу самого управління в аграрному секторі  - Міністерства й служб (на діяльність яких сьогодні витрачається 70-80% коштів аграрного бюджету). Гостро стояли проблеми контролю за лісовою та спиртовою галузями. Не було обрано моделі підтримки особистих селянських господарств та кооперативного руху. Врешті-решт, міністр обіцяв надати приміщення для роботи профільних асоціацій в Міністерстві, але обіцянка так і не була виконана.

Разом з тим, розвиток аграрного сектору України продовжився, роль його в національній економіці зростає. В 2016-му році встановлено новий рекорд зі збору зернових за роки незалежності – 66 млн. тон. (хоча це є передусім здобуток  сільськогосподарських товаровиробників, а не жодного міністра), аграрний експорт склав 42% всього експорту України, покращився доступ України на ринки Азії (особливо Китаю), але через АЧС втрачені ринки  Білорусі, Молдови, Румунії, Вірменії; розпочато дуже важливий діалог про розширення квот для української продукції на ринках ЕС.   

Загалом, аграрний сектор вкрай інерційний й результатами роботи будь-якого Міністра агрополітики є, в кращому разі, заділи його попередника, або й попередників. Виробничі цикли в тваринництві - від будівництва підприємства до отримання першого прибутку  - можуть рахуватися роками.

Проте ця відставка, ставить гостро питання інше питання - яким має бути Міністр аграрної політики та продовольства, щоби його дії буле ефективними та приносили користь суспільству, державі та галузі. Адже, Т. Кутовий став 18-м міністром незалежної України, й третім за останні три роки. Звичайно за такого кадрового калейдоскопу говорити про можливість реалізації будь-яких державних системних стратегій щодо галузі не доводиться.

Сьогодні реальна тактика та стратегія розвитку аграрної галузі знаходиться в руках бізнесу, який, орієнтуючись на наявні ресурси та ринкову кон’юнктуру, творить нинішнє сільське господарство України та візію його майбутнього. Саме тому, для прикладу, в Україні майже зникло вітчизняне сільськогосподарське машинобудування, але активно розвивається зерновий сектор чи птахівництво. Це потрібно чесно визнати.

Тому, можливо, наразі настав час шукати міністра не серед політиків та депутатів, а серед виробників чи фахівців, які будуть більше думати не про політичну доцільність, а про економічну ефективність сектору, що на очах перетворюється в локомотив національної економіки. Очевидно, що в такому разі, питання АЧС чи зовнішніх ринків не потрібно було б «педалювати» профільним асоціаціям чи великим виробникам -  воно вирішувалося б раніше ніж виникала проблема. Швидше за все й реформа галузі пішла б швидше й ефективність витрачання державних коштів була б вищою".